Українські реферати:
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

     
 
Лізинг та його сутність
     

 

Підприємництво
АНОТАЦІЯ
Дана бакалаврська робота присвячена вивченню питань фінансування інвестицій за допомогою лізингу, а також докладного розгляду окремих аспектів лізингу, таких як: види лізингу, механізм лізингових операцій, лізингові платежі, лізингові контракти, використання амортизації у вигляді джерела лізингового фінансування, ризики виникають у сторін лізингового договору . Також дано загальне уявлення про становлення та законодавче регулювання лізингової діяльності в Росії на сучасному етапі.
Робота містить: 2 додатки, 18 таблиць і 2 малюнки.
лючевие слова: лізинг, лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник, оренда, майно, тимчасове користування, термін лізингу, лізингові платежі, договір, амортизація, фінансові питання, ризики.
ЗМІСТ
ВСТУП 5
Розділ I. ЛІЗИНГ - СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ 6
I.1 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ЛІЗИНГУ 7
I.2 МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ЛІЗИНГУ 8
I.3 ОСОБЛИВОСТІ ЛІЗИНГУ В РОСІЇ 10
Розділ II. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІЗИНГУ 13
II.1 МЕТОДИКА певний економічний ефект ОРЕНДНОЇ ФІНАНСУВАННЯ У порівнянні з кредитом 13
II.2 ВИДИ ЛІЗИНГУ І лізингових схем 25
II.2.1 Фінансовий лізинг 25
II.2.2 Зворотний лізинг (lease-back) 29
II.2.3 Компенсаційний лізинг 29
II.2.4 Пайовий лізинг (leveraged leasing) 29
II.2.5 Оперативний лізинг 30
II.2.6 Вендор лізинг (vendor leasing, або sales-aid lease) 30
II.3 ФІНАНСОВИЙ ТА БУХГАЛТЕРСЬКИЙ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ЛІЗИНГУ 31
II.3.1 Бухгалтерський облік у лізингодавця 32
II.3.2 Бухгалтерський облік у лізингоодержувача 35
II.3.3 Порівняння різних фінансових схем 38
II.3.4 Зворотний лізинг (Ліз-БЕК) 40
II.4 АМОРТИЗАЦІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ФІНАНСУВАННЯ 42
Розділ III. АНАЛІЗ РИЗИКІВ виникають при здійсненні лізингової діяльності 45
III.1 З ТОЧКИ ЗОРУ КРЕДИТОРАМ 45
III.2 З ТОЧКИ ЗОРУ ЛІЗИНГОВІ КОМПАНІЇ 45
III.3 З ТОЧКИ ЗОРУ Лізингоодержувач 47
ВИСНОВОК 49
Список використаних джерел 53
ДОДАТКИ 55
ДОДАТОК № 1 56
ДОДАТОК № 2 58
ДОДАТОК № 3 59
ВСТУП
Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва та обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства нашої країни методів оновлення матеріально-технічної бази та модифікації основних фондів суб'єктів різноманітних форм власності. Одним з таких методів є лізинг. Місце лізингового бізнесу в підприємництві визначається передусім самими об'єктами лізингу, що представляють собою найважливіші елементи активної частини основних фондів - машини, обладнання, транспортні та інші засоби.
Переваги лізингу в порівнянні з іншими способами інвестування полягають у тому, що підприємець може почати свою справу, маючи лише частиною (приблизно однією третиною засобів), необхідних для придбання приміщень і обладнання. Підприємствам надаються не кошти, контроль за якими не завжди можливий, а безпосередньо засоби виробництва, необхідні для оновлення і розширення виробничого апарату. Внаслідок цього велику зацікавленість у лізингу виявляють представники малого бізнесу, які, не маючи достатніх засобів і не прибігаючи до притягнення кредитів, можуть, у цьому випадку, використовувати у виробництві нове прогресивне устаткування і технології. Таким чином лізинг стає найважливішою умовою розвитку малого бізнесу.
Сьогодні ми розглядаємо лізинг як вид інвестиційно-підприємницької діяльності, пов'язаної з придбанням майна і передачею його в користування за договором державі, в особі її уповноважених органів, фізичним або юридичним особам, на певний термін з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту з урахуванням амортизації предмета лізингу, за участю лізингодавця, постачальника, лізингоодержувача та інших учасників лізингового проекту.
Метою даної дипломної роботи є виявлення лізингу суті, його переваги та недоліки; розгляд особливостей лізингу в Росії, а також порівняння лізингу з іншими типами фінансування.
Глава I.
Лізинг - сутність і значення
У коментарях до параграфу 6 другої частини ГК РФ "фінансова оренда (лізинг)" на питання про те, що являє собою лізинг, дається така відповідь: "У сучасних західних юристів не викликає сумніву, що так званий" фінансовий лізинг "(а точніше -- фінансова оренда, оскільки слово "лізинг" є не перекладом, а звуковий калькою відповідного англійського терміна, що позначає оренду) є різновидом інституту оренди, хоча фінансова оренда і ускладнена додатковим елементом - фігурою продавця орендованого майна "[1]. У ЦК РФ термін "лізинг" означає те ж саме, що й терміни фінансовий лізинг і фінансова оренда. Тобто, ГК РФ лізинг представляє як один з видів орендних відносин. Такий же підхід використовувався і в тимчасовому положенні про лізинг, хоча коментарів до цього положення, які розкривають питання, що цікавить, немає. "Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг" передбачає регулювання міжнародних відносин тільки з фінансового лізингу. Наявне для лізингу правова база свідчить про те, що під лізингом слід розуміти один з видів орендних відносин.
Вважається, що термін "лізинг" слід трактувати ширше, аніж поняття "фінансування оренди", "кредит - оренда" або "операції з фінансування оренди". Такий підхід обумовлений точним перекладом англійського слова leasе як оренда. Виходить, що під терміном "лізинг" може розумітися не тільки фінансова оренда, але й інші орендні відносини. Лізингові відносини не зводяться до відносин фінансової оренди. Ця точка зору веде до того, що лізингом можна вважати прокат, контрактний найм, оренду з наступним викупом і т.д. Прийшов на зміну тимчасового положення федеральний закон "Про лізинг" регулює відносини з довгострокового, середньострокового та короткострокового лізингу. Відповідно, у федеральному законі "Про лізинг" даються визначення фінансового і оперативного лізингу. Дія документа поширюється на операції як фінансового, так і оперативного лізингу.
Таким чином, основне питання термінології лізингу полягає в тому, що слід розуміти під самим терміном "лізинг" - тільки фінансовий лізинг (фінансову оренду) або всі орендні відносини? Усі вітчизняні роботи з лізингу останніх років, в будь-якому випадку, мають на увазі вибір одного з двох наведених підходів до використання терміну "лізинг". При цьому, найчастіше, автори це питання не розглядають. Саме через різного використання терміну "лізинг" існують значні відмінності в описі що складаються в лізинг економічних відносин. Створюється уявне уявлення про різноманітність форм одного і того ж за своєю суттю явища. Явні суперечності залишаються не усунуті в той самий час, коли лізинг вже застосовується в господарській практиці, формується його законодавча база і активно ведуться конкретні теоретичні розробки з різних аспектів лізингового бізнесу.
У мети цієї роботи не входить завдання відстоювати одне з двох видимих значень терміну "лізинг" і заперечувати правоту іншого. Однак, від обраної автором позиції більшою мірою залежить саме дослідження.
Надалі, під терміном "лізинг", буде розумітися тільки "фінансова оренда", точно так само як цей термін розуміється у Цивільному кодексі України, положення про лізинг та конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг. Якщо ж мати на увазі федеральний закон "Про лізинг", то під терміном "лізинг" у моїй роботі розуміється тільки "фінансовий лізинг".
Грунтуючись на тому, що лізинг - це тільки одна з форм орендних відносин, логічно було б розпізнати його особливості.
Найпростіший для цього підхід бачиться у приведенні визначення лізингу. Однак, в економічній науці відсутнє одне загальновизнане визначення лізингу. У своїй роботі я приймаю таке визначення, лізинг - це комплекс економічних відносин, що складаються в заснованій на кредиті інвестиційної операції, що складається з купівлі та подальшої оренди активу (див. додаток 2).
I.1 Історія виникнення лізингу
Англійський історик Т. Кларк стверджує, що лізинг був відомий задовго до нашої ери: перші згадки про лізинг зустрічаються в законах Хаммурапі, прийнятих близько 1760 р. до н.е. Римська імперія також не залишилася осторонь від проблем лізингу - проблеми лізингу знайшли також своє відображення в роботах Юстиніана. У римському праві, яка основою розвитку цивілізованих світових правових систем, був добре відомий і сформульований інститут володіння річчю без права власності, як у договірному, так і речовому праві.
У Венеції також у XI столітті існували угоди, схожі з лізинговими операціями: венеціанці здавали в оренду торговцям і власникам торгових судів дуже дорогі по тим часам якоря. По закінченні плавання вони поверталися власникам, які знову здавали їх в оренду.
У середньовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарські знаряддя і коні. Однак час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди. Так, в 1248 році була зареєстрована лізингова угода, відповідно, з якою лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував обладунок для участі в. Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за них орендну плату, яка в кінцевому підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.
Традиційно сучасний лізинг вважається американським винаходом, перевезених американськими підприємцями до Європи на початку 60-х років. Однак інші автори стверджують, що лізинг зародився в Англії, потім перекочував до Північної Америки і лише потім, вже з деякими змінами, в другій половині XX ст. виявився знову в Європі.
Введення в економічний лексикон терміну "лізинг" (від англ. "To lease", що означає "орендувати" або "брати в оренду") пов'язують з операціями телефонної компанії "Белл", керівництво якої в 1877 році прийняв рішення не тільки продавати свої телефонні апарати, але і здавати їх в оренду.
I.2 Міжнародний досвід використання лізингу
Потужний імпульс розвитку лізингу в світовій практиці дало створення спеціальних лізингових компаній, для яких лізинг став не тільки засобом торгової політики, а й предметом діяльності. Так, у 1952р. в Північній Америці, в Сан-Франциско, з'явилося перше лізингове співтовариство, зване "United States Leasing Corporation", так США стали батьківщиною нового виду бізнесу. Батьком американського лізингу вважають Генрі Шонфенльда. Він швидко переконався в тому, що ця форма діяльності таїть у собі величезні потенційні можливості
Комерційні банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розширенню лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 році рішення Ради керуючих Федеральної резервної системи, що дозволило банкам засновувати дочірні фірми для здачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.
У Європі лізингова діяльність стала систематично здійснюватися лише на початку 60-х рр.. Тут перша лізингова компанія - "Дойче лізинг Гмбх» - з'явилася в 1962р. В Дюссельдорфі. З 1977р. Існує європейський ринок лізингу LEASEUROP - Європейське об'єднання національних лізингових спілок. Його штаб-квартира розташована в Брюсселі.
Однак європейський лізинг був настільки різноманітний, що навіть у законодавствах багатьох європейських країн для його позначення використовувалися різні терміни. Так, в законодавчих актах Франції, Бельгії, Італії, що стосуються лізингу, використовувалася відповідно наступна термінологія: кредит-оренда (credit-bail); фінансування оренди (location finance); операції з фінансової оренди.
Однак активному росту лізингових операцій в Європі багато в чому заважала невизначеність їх статусу з погляду цивільного, економічного, торговельного, фінансового та податкового законодавства. Педантичні німці на початку 70-х рр.. в німецькомовних країнах Європи гармонізували і закріпили правовий статус лізингових договорів. Цей фактор став відправною точкою різкого зростання лізингової діяльності.
Наприклад, перша французька лізингова компанія "Локафранс" була створена в 1982р., А 4 роки по тому їх налічувалося вже понад 30. У 1987р. в країні було 56 лізингових компаній з річним обсягом контрактів близько 57 млрд. франків, що спеціалізуються на операціях з рухомим майном (в основному з машинами, обладнанням, транспортними засобами), а також 94 лізингові компанії, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю (спорудами та приміщеннями виробничого призначення).
Французька держава заохочує діяльність компаній, розглядаючи її як частину регіональної політики. Стимулювання діяльності лізингових компаній відбувається шляхом часткового звільнення від податку, створення спеціальних фондів, призначених для компенсації можливих втрат і т.д. Найбільшими лізинговими компаніями Франції є: "Локафранс", "Слібай", "Локабай", "Софімобай", "Сліміноко" та ін
В Італії перша лізингова компанія була створена в 1963р., Однак найбільш швидке зростання операцій з оренди відбувся пізніше - у 70-80х рр.. Особливістю Італії є наявність великої кількості установ оренди.
У другій половині 80-х рр.. в країні налічувалося близько двох тисяч лізингових компаній, більша частина яких належала до дрібних і середніх. Серед них виділялися 50 найбільших лізингових компаній, які є членами національної асоціації "Асіма". У цей період на частку більше 10 великих італійських фірм припадало 80% обсягу всіх операцій. Лізингові компанії країни - "Локафіт", "Італіз", "Гентролізінг", "Савалізінг", "Локаті", надавали послуги більш ніж 30 тисячам підприємств.
В даний час основна частина світового ринку лізингових послуг зосереджена в трикутнику "США - Західна Європа - Японія". У Західній Європі орендодавцями виступають переважно спеціалізовані лізингові компанії, які в 75-80% випадків контролюються банками або є їх дочірніми товариствами.
Для Японії характерним є розширення лізингових операцій від фінансування послуг до надання "пакету послуг", що включає комбінації купівлі - продажу, лізингу та позик. Ці послуги отримали назву комплексного лізингу.
Міжнародний ринок лізингових послуг вважається одним, найбільш динамічних. За оцінками експертів, на початок 1988р. за допомогою лізингу реалізовувалося основних фондів на 250 млрд. дол, у той час як у 1979р. - Тільки на 50 млрд. дол
У 90-х рр.. в загальній сумі капітальних вкладень у машини й устаткування на частку лізингу доводилося: у США - 25-30%; в Англії, Франції, Швеції, Іспанії - 13-17%, в Італії, Голландії - 12-14%; Австрії, Данії, Норвегії - 8-10%, в Японії - 8-10%.
Для сучасного періоду характерно створення міжнародних лізингових інститутів. Так, об'єднання європейських лізингових спільнот охоплює суспільства і союзи 17 європейських держав.
I.3 Особливості лізингу в Росії
У Росії з поняттям "лізинг" познайомилися під час другої світової війни, коли в 1941 - 1945 роках за leand - lease здійснювалися постачання американської техніки.
Тим часом, до березня 1998 Міністерство економіки видало близько 500 ліцензій на здійснення лізингової діяльності, ще 50 заявок в даний час знаходяться на розгляді. Більшість із створених лізингових компаній розташовані в Москві та центральної частини Росії. Обсяги лізингової діяльності поступово збільшуються, хоча все ще залишаються невеликими.
За припущенням представників Асоціації Рослізінг, в 1997 р. на частку лізингу припадало близько 5 відсотків від загального обсягу інвестицій в Росії, однак за останніми даними Асоціації, частка фінансового лізингу в "загальному обсязі інвестицій" склала менше одного відсотка.
Всі Російські лізингові компанії можна розділити на три основні категорії: 1) компанії, створені банками; 2) компанії, які підтримуються місцевою адміністрацією і 3) компанії, створені при міністерствах і фінансуються з федерального бюджету. Майже всі компанії з перерахованих трьох категорій невеликі зі статутним капіталом, як правило, нижче, ніж 50 тис. доларів. До четвертої категорії віднесені лізингові компанії, які фінансуються іноземними компаніями і мають статус юридичної особи згідно з Російським законодавством. Разом?? узяті, ці чотири групи утворюють категорію лізингових компаній-резидентів. У цьому звіті представлена інформація лише про перших трьох категоріях лізингових компаній.

Таблиця I.1.
Учасники: лізингові компанії-резиденти, які діють у Росії

 Джерело фінансування
Лізингова Компанія
Фінансовані Банком
Мосбізнесбанк
Інкомбанк
Онексімбанк/ICFI
Сбербанк
Промстройбанк СПБ
КРЕДИТПРОМІНВЕСТБАНКОМ
Роспром-Юкос
Лізінбізнес
Інкомлізінг
Інтеррослізінг
РГ Лізинг
Балтлізінг
Плітпромлізінг
Менатеплізінг
Муніципальна підтримка
Московська лізингова компанія
Лікострой
Фінансуються з федерального бюджету
Лізінгуголь
Росагроснаб
Іноземні засновники
Capita Corporation CIS AT & T
Hewlett Packard

Найбільш багатообіцяючими і перспективними представляються ті лізингові компанії, за якими стоять банки. Невизначеність, пов'язана з Законом про лізинг й проектом Податкового Кодексу, що знаходяться на розгляді в Думі, можливо, пояснює в якійсь мірі нерішучість провідних зарубіжних лізингових компаній у створенні постійних представництв у Росії.


Глава II.
Економічна ефективність лізингу
II.1 Методика визначення економічного ефекту орендного фінансування у порівнянні з кредитом
Лізинг часто порівнюють з кредитом. Вирішальне значення при цьому має коректність проведених розрахунків і, перш за все, встановлюється відповідність вхідних даних до аналізу вимог застосовуваної методики визначення економічної ефективності капітальних вкладень.
Наступним кроком потрібно вирішити, з яким видом кредиту порівнювати лізинг. Для проведення аналізу важливо зрозуміти що спільного і в чому різниця між банківською та комерційним кредитним фінансуванням. Причина відмінності банківського і комерційного кредиту полягає у правовому статусі кредитора. Не будучи кредитною установою, кредитор формально позбавлений права видавати позики під відсоток. Тому, на відміну від банківського кредиту, в комерційному кредитуванні процентна ставка має приховану форму і враховується в основній сумі боргу, що виникає у зв'язку з купівлею/продажем активу. Приховану процентну ставку часто називають "внутрішня норма прибутковості". Цим пояснюється відсутність у потоці заборгованості комерційного кредиту суми відсотків по кредиту та відповідного їй процентного податкового щита.
CCFкоммерческого кредиту ==> Vкоммерческого кредиту - SА
Насправді ж, сума комерційного кредиту включає грошову вартість кредитних ресурсів, що визначається внутрішньою нормою прибутковості кредитних вкладень. При комерційному кредиті позичальник не отримує податкового щита від сплати відсотків за кредитом, проте сума амортизації збільшується на вартість кредитних ресурсів, включених в початкову вартість майна. Тому в комерційному кредитуванні амортизаційний податковий щит більше, ніж при покупці без відстрочки платежу на вартість кредитних ресурсів, помножений на ставку податку з прибутку позичальника.
Лізинг можна порівнювати і з комерційним, і з банківським кредитом, використовуючи відповідний потік кредитної заборгованості. Подальший аналіз передбачає порівняння лізингу з банківським кредитним фінансуванням.
Загальна схема порівняння може виглядати наступним чином. Пряме кредитне фінансування порівнянно з лізинговим фінансуванням. Проте, два види фінансування різні за своєю структурою. Лізингова операція складається з двох етапів: придбання лізингодавцем передбачуваних до здачі в оренду активів (1 етап) і безпосередньо оренди активу (2 етап). Пряме кредитне фінансування придбання активів не передбачає наявність фінансового посередника і здійснюється в один етап. Таким чином, у порівняльному аналізі необхідно розглянути як мінімум 3 взаємозв'язку, з яких перші дві відповідають лізинговому фінансування, а третій - прямому кредитуванню. При цьому загальна схема аналізу спрощується в тому сенсі, що продавець лізингового майна розглядається одночасно і як кредитор (див. рис. II.1).

Малюнок II.1 Спрощена схема порівняння лізингу і прямого кредитного фінансування
Лізингове фінансування включає кредит лізингодавцю на 1 етапі. Припущення про те, кредит лізингодавцю характерний тими ж умовами, що і кредит орендареві має під собою достатня підстава з причини того, що в обох варіантах фінансування активи реалізуються за однаковою ціною і кредитор (продавець лізингового майна) повинен забезпечити собі певний рівень доходу по кредитних вкладень . У свою чергу, лізингодавець і орендар повинні витримувати всі стандартні вимоги, що пред'являються кредитором до позичальника. Отже, лізингодавець порівнює оренду практично з таким же кредитом, з яким її порівнює орендар. Таким чином, порівняння оренди і кредиту на придбання активів є ключове порівняння в аналізі ефективності лізингу. Далі необхідно визначити ті принципи та умови, виходячи з яких, може бути виконане таке порівняння.
Існує кілька принципів порівняння оренди і кредиту. По-перше, оцінюється внутрішня вартість лізингу по відношенню до позики. Вибір на користь одного з двох порівнюваних способів фінансування означає лише одержання економічного ефекту по відношенню до іншого. По-друге, "мінімальний величина прибутковості від інвестицій у фірму в будь-якому разі не повинна бути менше ринкової вартості капіталу і вона не залежить від типу використовуваних фірмою фінансових інструментів" [6]. Це положення, відоме нині в теорії фінансів як третя теорема Modigliani і. Miller і додається до теорії інвестицій дає підставу вибирати між різними способами фінансування інвестиційного проекту. У даному конкретному аналізі між кредитними та орендним фінансуванням. По-третє, це принцип фінансової еквівалентності платежів. Еквівалентними вважаються такі платежі, які, будучи приведеними до одного й того самого моменту часу, рівні.
Важливим питанням при порівняльному аналізі встає виконання принципу фінансової еквівалентності платежів. Зазвичай орендне фінансування вивчають щодо кожного можливого варіанту кредитування. Проте будь-яке з таких порівнянь має серйозне упущення. Справа в тому, що відправною точкою порівняльного аналізу є первинна величина фінансування (наприклад, вартість контракту на купівлю активів), а за шукану величину приймається сума подальших платежів. Насправді, кредитор вивчає можливість позичальника повністю виплатити борг у чітко встановлений термін і його остаточне рішення більшою мірою залежить від майбутніх умов погашення кредиту, ніж від первісної суми фінансування. Тому, як це не здається дивним, в даному випадку кредитний аналіз повинен починатися з визначення прийнятних, для кредитора і позичальника, величин і термінів погашення заборгованостей з метою пошуку можливої суми фінансування. Порівнюючи суми фінансування різних варіантів одного й того ж проекту, за умови рівності величин заборгованостей виникають по кожному з них у будь-який момент часу, кредитор перевіряє відносну ефективність капіталовкладень. Різні за величиною, але еквівалентні суми фінансування породжують однакові потоки в кожний момент часу. Тим самим виконується принцип фінансової еквівалентності платежів.
У підсумку можна вивести наступний метод аналізу використовується для порівняння оренди і кредиту. Порівняння сум орендного і кредитного фінансування за умови рівності потоків орендної і кредитної заборгованості в кожний момент часу. Тобто, необхідно порівнювати оренду з еквівалентним їй позикою. Еквівалентним оренду вважається позику, потік заборгованості по якому відповідає потоку орендної заборгованості в кожний момент часу. Якщо підрахувати суму еквівалентного позики, її можна порівняти з сумою орендного фінансування.
Важливо враховувати деякі умови порівняння оренди і кредиту. Чи не розгляд питання про нейтральність критерію аналізу із застереженням ceteris haribus (за інших рівних умов) часто породжує помилки та плутанину в рамках загальновідомого порівняння лізингу та покупки за допомогою позики. Спроба відповісти на поставлене питання приводить до дослідження умов, які повинні дотримуватися, щоб вибраний критерій аналізу був нейтральним. Головна умова - це відповідність орендного і кредитного фінансування.
Відповідність двох різних, але порівнюваних варіантів фінансування встановлюється за допомогою введення коефіцієнта для порівняння - L. У проведеному порівнянні цей коефіцієнт повинен відображати величину кредитної заборгованості, замінюємо орендним зобов'язанням, тобто базу для порівняння орендного і кредитного фінансування капіталовкладень.
Виділяють два основних критерії, за якими встановлюють шукане відповідність орендного і кредитного фінансування. По-перше, структура капіталу підприємства (співвідношення власних і позикових коштів). Структура капіталу розглядається кредитором як один з ключових показників кредитоспроможності позичальника. Кредитне і орендне фінансування по різному змінюють структуру капіталу підприємства. Вибір одного з альтернативних варіантів фінансування проекту багато в чому визначається внеском кожного з них у можливість залучення позикових коштів в майбутньому. Тому база для порівняння встановлюється виходячи з впливу орендного і кредитного фінансування на структуру капіталу. По-друге, ризики, пов'язані з фінансуванням проекту. В економічному сенсі довгострокова оренда схожа на забезпечену позику. Проте з юридичної точки зору право власності має вирішальне значення. При кредитному фінансуванні таке право одержує позичальник, тоді як при оренді воно залишається за орендодавцем. Власник майна може розраховувати на його ліквідаційну вартість і право власності для нього тим більше важливо, якщо він стикається з фінансовими труднощами. Тому база для порівняння встановлюється виходячи з величин ризиків, пов'язаних з орендним і кредитним фінансуванням проекту.
У загальному випадку коефіцієнт (L) розглядається як відповідний внесок проекту в можливість залучення підприємством додаткових позикових коштів, а оренда - це той же борг, тільки видозмінений. Для кожного підприємства існує якесь співвідношення власних і позикових коштів. Менеджери підприємства прагнуть підтримувати обрану структуру капіталу в часі. Формально, оренда як би не впливає на обрану структуру капіталу, припускаючи 100 - відсоткове фінансування і не вимагаючи позикових коштів. Але в економічному сенсі орендна заборгованість - це той же борг, тільки видозмінений. І з цієї точки зору, для досягнення обраного співвідношення в структурі капіталу, як і при позику на покупку активу, підприємству потрібно збільшити власні кошти. Оренда в тій же мірі впливає на необхідну величину власних коштів, що й обов'язок. Орендна заборгованість, обумовлена посленалоговим рухом грошових коштів по лізингу, повністю замінює таку ж боргове зобов'язання, викликане посленалоговим рухом грошових коштів за прямим кредитною угодою. Таким чином, порівняння оренди і позики здійснюється на базі 1 до 1 (1 рубль орендної заборгованості дорівнює 1 рублю боргових зобов'язань), якщо менеджери підприємства не будуть змінювати обрану структуру капіталу, а будуть прагнути підтримувати її постійної в часі. Якщо ж менеджери вирішать змінити структуру капіталу, і, припустимо, не підуть на збільшення власних коштів, то питання буде лише в тому, яким способом (позикою або орендою) досягти нового співвідношення. База для порівняння все одно залишиться незмінною (1 до 1) [7].
При цьому вважається, що ризики орендного і кредитного фінансування приблизно одні й ті ж, оскільки кредитори і лізингодавці максимально наближають умови оренди до умов кредиту [8].
У цьому сенсі база для порівняння оренди і кредиту 1 до 1 (один рубль орендної заборгованості замінює один рубль кредитного боргового зобов'язання), тобто L = 1.
Навряд чи L дорівнюватиме 1 навіть у тому випадку, коли досягнуто максимально можливу відповідність оренди і кредиту. На практиці відповідь грунтується більше на особистому досвіді і авторитет менеджерів що беруть участь у лізингу підприємств, ніж на теоретично обгрунтованих розрахунках. Так чи інакше, але база, що відображає відповідність кредиту та оренди, повинна бути встановлена. Вона визначає рівність умов порівняння, виконати яке можна підрахувавши суму еквівалентного позики оренді.
Еквівалентний оренді позику характерний такими ж величинами грошових потоків, що та сама оренда, проте сума еквівалентного позики не відповідає сумі орендного фінансування. Сума еквівалентного позики визначається вартістю грошових потоків, викликаних кредитною заборгованістю і рівних потокам орендної заборгованості в кожний момент часу.
Найбільш простий розрахунок суми еквівалентного орендному фінансування позики за скоригованої ставкою дисконтування. Такий розрахунок заснований на визначенні поточної вартості - PV (англ. present value) шляхом дисконтування у відповідному періоді часу - t за ставкою - r майбутньої вартості - FV (англ. future value).
Сума еквівалентного орендному фінансування позики дорівнює сумі скоригованих поточних вартостей майбутніх дисконтованих потоків орендної заборгованості по скоригованої ставкою кредитного фінансування - r **.
Поточна вартість за скоригованої ставкою дисконтування (скоригована поточна вартість) дорівнює поточної вартості за доступною вартості капіталу, пов'язаної з поточною вартістю додаткового ефекту фінансування. Додаткові ефекти кредитного фінансування полягають у тому, що для позичальника кредитна заборгованість зменшується на величину відповідних податкових щитів і замінює оренду. Вартість додаткового ефекту кредитного фінансування відображається у сумі еквівалентного оренді позики через коригування доступній вартості капіталу.
Важливим питанням є вибір загальної ставки дисконтування проекту. Вибираючи одну ставку дисконтування для всіх грошових потоків і тимчасових періодів, її часто призводять до загального індексу інфляції, ставки рефінансування, індексу інфляції на передбачувані до лізингу активи, усередненого рівня ризику грошових потоків, норми витрат на використовуваний капітал тощо. Вибір ставки дисконтування визначається метою проведеного аналізу, якої в цьому випадку є визначення ефекту орендного фінансування у порівнянні з кредитним.
Важливу роль у розвитку теорії відсотка на Заході зіграли роботи І. Фішера, [Fisher] Ірвінг (1867-1947), американський економіст і статистик, прихильник математичної школи політичної економії. Капітал у поданні І. Фішера - це потік майбутнього доходу, поточна з ринкової норми відсотка [9]. Кредитор встановлює вартість кредитного фінансування через процентну ставку по кредиту, і тим самим визначає доступну вартість капіталу для реалізації проекту. Тому, ставку дисконтування прирівнюємо до процентної ставки за кредитом, який порівнюється з орендою.
У проведеному порівняльному аналізі має сенс виконати наступні коригування:
По-перше, в чинній податковій системі оподатковуваний прибуток позичальника зменшуються на величину відсотків за кредитом. Коригування ставки дисконтування на величину податкового щита відсотків по кредиту представляється як ставка кредиту - r, помножена на ставку податку на прибуток позичальника - Т.
По-друге, при коригуванні ставки дисконтування величина L повинна відображати суму боргового зобов'язання по еквівалентному позиці, заміщені одиницею орендної заборгованості. Тому, в коригуванні ставки дисконтування враховуємо коефіцієнт L. Тоді скоригована ставка дисконтування дорівнюватиме:

Перетворивши останній вираз, отримаємо формулу Модільяні та Міллера (ММ). Modigliani F., Miller M. (лауреати Нобелівських премій з економіки) в 1958 році опублікували статтю, в якій стверджували, що ринкова вартість будь-якої фірми не залежить від структури її капіталу, а визначається виключно її майбутніми доходами. Цей висновок (перша теорема ММ) зробив на сучасну теорію фінансів і практику вправління фінансами корпорацій більше впливу, ніж всі раніше опубліковане. Один з наслідків теорем ММ - формула, що відображає вплив податків c корпорації на вартість капіталу. Формула показує загальне співвідношення між скоригованої ставкою дисконтування проекту - r * і його доступною вартістю капіталу - r:

У формулі ММ здійснюється коректування на прямі наслідки погашення відсотків по кредиту, проте не враховуються зміни величини потоку кредитної заборгованості, що випливають з отримання права власності на придбаний актив. У діючій податковій системі оподатковуваний прибуток власника активу зменшується на величину амортизаційних відрахувань. Якби ми враховували цю обставину у потоці орендної заборгованості, то могли б застосувати формулу ММ для розрахунку еквівалентного оренді позики. Але оскільки ми вважаємо, що податковий щит амортизаційних відрахувань - це додатковий ефект кредитного фінансування, то нам необхідно врахувати цей ефект в коригуванні ставки дисконтування. Коригування ставки дисконтування на величину податкового щита амортизації представляється як ставка амортизаційних відрахувань - а, помножена на ставку податку на прибуток позичальника - Т. Проведемо додаткову коригування первісно визначеної ставки кредитного фінансування:

Підрахувавши скоректовану ставку кредитного фінансування, можна обчислити суму еквівалентного оренді позики. Для цього потрібно дисконтувати за цією ставкою майбутні потоки орендної заборгованості.
Аналіз конкуруючих інвестицій, при всій розмаїтості інвестиційних ситуацій, передбачає застосування методів, заснованих на концепції дисконтування. Різниця між поточною вартістю виплат, викликаних реалізацією проекту - PV і початковою сумою фінансування - INVо, це чиста поточна вартість - NPV (англ. net present value), яка оцінює ефективність капіталовкладень.
Економічний ефект від фінансування оренди виражається у різниці сум орендного і кредитного фінансування. Сума еквівалентного лізингу позики визначається шляхом дисконтування потоку орендної заборгованості із скоригованої ставкою кредитного фінансування. Тому, для оцінки ефективності орендних капіталовкладень досить відняти від суми орендного фінансування скоректовану поточну вартість потоку орендної заборгованості. Значення NPV є не що інше, як різниця сум орендного і кредитного фінансування, яка оцінює ефективність оренди в порівнянні з еквівалентним їй позикою. Орендар може оцінити економічний ефект орендного фінансування за формулою:

де: NPV - чиста поточна вартість орендного фінансування; INVL - сума орендного фінансування; INVС - сума еквівалентного оренді кредитного фінансування; t - період часу в якому проводиться розрахунок; LCFa (t) - потік орендної заборгованості орендаря в період t; r ** -- скоригована ставка кредитного фінансування; n - тривалість (строк лізингу).
При написанні це
     
 
     
Реферат Банк
 
Рефераты
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
  Все права защищены. Українські реферати для кожного учня !