Українські реферати:
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

     
 
Еволюційні і революційні зміни у формі держави
     

 

Теорія держави і права

Міністерство освіти Російської Федерації

ІНСПЕКТОР ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра Теорія та історія держави і права


| | ЗАТВЕРДЖУЮ |
| | Завідувач кафедри, проф., Д.і.н. |
| | С.А. Есиков |
| | (Підпис) | |
| | «| |» | | 2003р. |

ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ТЕМУ:


| «Еволюційні і революційні зміни |
| у формі держави »|


| Автор дипломної роботи | Фарбер Олександр Ілліч |

| Група | Ю - 54 | спеціальність 021100 "Юриспруденція" |
| | |
| Керівник роботи: | | | к.і.н. Р. В. Косів |
| | (Підпис, | | (ініціали, прізвище) |
| | Дата) | | |
| Нормоконтролер: | | | ас. Е. А. Попова |
| | (Підпис, | | (ініціали, прізвище) |
| | Дата) | | |

Тамбов 2003

ЗМІСТ


ВСТУП

1. ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ ДЕРЖАВИ

1. ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ДЕРЖАВИ

2. ЗАКОНОМІРНОСТІ перехідного періоду від авторитаризму до демократії

3. Тоталітаризму: ЗАКОНОМІРНОСТІ І ЕВОЛЮЦІЯ

2. ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

1. Інститут президентства в СУЧАСНОМУ ДЕРЖАВІ ЯК

ІНДИКАТОР ПРОЦЕСУ ПОЛІТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СПІВВІДНОШЕННЯ ФОРМ

ПРАВЛІННЯ І ПОЛІТИЧНИХ

РЕЖИМІВ

3. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА федералізм

1. СВІТОВА ПРАКТИКА федералізм

2. Федералізм В РОСІЇ

ВИСНОВОК
Список використаних джерел
ПРОГРАМИ

ВСТУП

Історія багатьох країн вчить, що за часів жорстоких соціально -політичних криз, можуть призвести до національними катастрофами, лише формадержави, його внутрішня організація, якщо в ній залишалися живі сили,рятувала від загибелі. Все, що є сталого, стабільного в державі, ввеликою мірою відноситься до його формі. Прояви поняття «форма»стосовно до держави багатоликі: від уніформи представника влади,державного службовця до внутрішньої організації держави, їїструктури.

Саме формальний початок виділив з нерозчленованого єдностісоціальних норм давнину право, саме формі зобов'язана своєю появоюдержава. Протягом багатьох сотень років, за традицією, що йде ще відантичності, державно-правова наука тримала в центрі своєї увагидва питання:

1. Які форми держави знає історія і сучасність;

2. Яка з відомих державних форм найкращепідходить для даного народу в даний час.

Серйозний вплив на форму держави робить культурний рівеньнароду, його історичні традиції, характер релігійних поглядів,національні особливості, природні умови проживання й інші фактори.
Специфіку форми держави визначає також характер взаєминдержави та її органів з недержавними організаціями (партіями,профспілками, громадськими рухами, церквою й іншими організаціями).

Форма держави, тобто пристрій державної влади, їїорганізація, в змістовному відношенні виступає різними своїми сторонами.
По-перше, це прийоми та методи здійснення державної (політичної)влади. По-друге, це певний порядок утворення та організаціївищих органів державної влади і управління. По-третє, спосібтериторіального устрою держави, певний порядоквзаємин центральної, регіональної та місцевої влади. Таким чином,форма держави синтезується з трьох основних елементів, а саме: форми
(державного) політичного режиму, форми (державного)правління, форми (державного) територіального устрою.

Таке розуміння форми держави склалося не відразу. Довгий час їївважали що складалася з форми правління і форми державного устрою.
Подібна точка зору спиралася на погляди видатних мислителів минулого
Ж.-Ж. Руссо і Л. Дюгі [1]. Лише на початку XX століття до перших двох елементівформи держави додався політичний режим, політична динаміка.
Проблема трансформацій, що відбувалися протягом століть у формідержави, досить широко представлена в зарубіжній і вітчизнянійнауковій літературі. Серед сучасних правознавців слід особливо виділитироботи Д. А. Керімова [2] та Є. Т. Гайдара [3], присвячені теорії формидержави та історичної практиці перетворення державно-правовихінститутів різних країн. У більшості з них концептуальною основоює теорія організації державної влади, що полягає вєдності трьох елементів - політичного режиму, форми правління ітериторіально-державного устрою.

На той чи інший різновид політичного режиму впливаєбезліч факторів: сутність і форма держави, характерзаконодавства, фактичні повноваження державних органів іюридичні форми їх діяльності, співвідношення суспільно-політичнихсил, рівень і стандарти життя, стан економіки, форми класової боротьбиі класового співробітництва. Істотний вплив на вид політичногорежиму надає суспільно-політична атмосфера, що складається часомвсупереч бажанням панує в державі шару і врозріз здирективними прогнозами. На вигляд політичного режиму може надативплив і міжнародна обстановка. На різних історичних етапахформуються різні політичні режими, вони неоднакові в конкретнихдержавах одного і того ж часу.

Політичний режим - характеристика не тільки (і навіть, можливо, нестільки) держави, а й всієї політичної системи: відносини міжлюдьми з приводу державної влади й відносини людей з державноювладою, що утворюють зміст політичного режиму, розгортаються самеу сфері політичної системи. Оскільки остання є одним з рівнівгромадянського суспільства, остільки глибинні соціально-економічні такультурні основи цього суспільства зумовлюють характер держави небезпосередньо, а запам'ятовуючи в особливостях політичного режиму якзміст політичної системи.

Характер форми правління в кінцевому рахунку залежить від типу суспільства. Усуспільствах, не зв'язаних економічними узами обміну і змушенихоб'єднуватися за допомогою централізованої державної влади,природною формою правління представляється монархія. Там, де формаправління не сполучена з ієрархічною системою феодальної власності наземлю і її верховним власником в особі самого монарха, вона приймає вигляддеспотії (наприклад, держави східних деспотій, заснованих на азіатськомуспособі виробництва). Для товариств, заснованих на обмінних відносинах міжвільними, політично рівними суб'єктами-власниками, характернареспубліканська форма правління.

Політичний режим, будучи сам зумовлений тими ж соціальнимифакторами, впливає на форму правління більш опосередковано, визначаючи тіїї мінливі риси, які пов'язані з історично конкретнимиполітичними ситуаціями в державі.

Сказане пояснює, чому неможливий прямий перенос політичноїформи, що історично виникла в одній країні, в інші країни, хоча цілкомможливе використання світового і приватного досвіду окремих народів з йогонаступною адаптацією до конкретно-історичних умов того чи іншогодержави.

Територіальний устрій - історичний результат тієї передумовидержави, яка сформувалася в результаті заміщеннякровноспоріднених зв'язків сусідськими й еволюціонувала в принцип поділулюдей не по їхньому походженню, а по проживанню на визначеній території.
Природно, що по тому же принципі повинні були будуватися ідержавні органи, людьми керуючі.

Форма державного устрою показує: з яких частин складаєтьсявнутрішня структура держави, яке правове положення цих частин іякі взаємини їх органів, як будуються відносини міжцентральними та місцевими державними органами, у якій державнійформі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на території даногодержави.

На відміну від форми правління, організація держави розглядаєтьсяу моїй роботі з точки зору розподілу державної влади ідержавного суверенітету в центрі і на місцях, їх розподілу міжскладовими частинами держави.

Предметом мого дослідження є еволюційні і революційніметаморфози, що відбувалися з найдавніших часів до наших днів в історіїдержавності. Корінні політичні зміни, що відбуваються сьогодні в
Росії і в світі, підтверджують актуальність такого питання.

Мета моєї роботи - дослідити процеси трансформації, що відбувалисяпротягом століть у формі держави і на цій основі зробити загальнівисновки, що дозволяють судити про їх закономірності і протиріччя, що маютьзначення для сучасності.

У роботі я ставив перед собою наступні завдання:

1. Показати еволюцію всього спектру політичних режимів з давніх-давендо наших днів, виявивши закономірності переходу посттоталітарного суспільства додемократичному через період авторитарних трансформацій;

2. Розкрити основні умови і передумови появи тоталітаризму,дослідивши вузлові схожість і відмінність конкретних тоталітарних режимів,що існували в XX столітті;

3. Дослідити зміни у формі правління, що відбулися якприродним, так і насильницьким шляхом, звернувши особливу увагу навідмінності у правовому статусі глави держави (президента) як індикаторапроцесу політичної трансформації;

4. Виявити співвідношення політичних режимів і форм правління,дослідивши політичну історію п'яти провідних світових держав у XX столітті;

5. Досліджувати еволюційні і революційні зміни у формітериторіально-державного устрою, виділивши найважливішізакономірності та можливі шляхи розвитку федералізму в Росії і в світі.

З нормативно-правових джерел у своїй роботі я використовував
Конституцію Російської Федерації, а також посилання на основні законизарубіжних держав, що наводяться в монографіях і наукових статтях.

Крім того, мною використовувалися підручники і періодична література.

Структура моєї роботи побудована в суворій відповідності з завданнямидослідження. Дві перші розділи послідовно розкривають особливостітрансформації політичних режимів держави і форм державногоправління. Заключна глава присвячена теоретичним і практичнимаспектам федералізму, інституту, до цього дня зазнає різноманітніі радикальні зміни.

1 ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ ДЕРЖАВИ

1. ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ДЕРЖАВИ

На початку своєї роботи я хочу навести визначення основних понять,якими буду користуватися й надалі, щоб уточнити предметдослідження і уникнути термінологічної плутанини.

Отже, форма держави - це його пристрій, що виражається вхарактері політичних взаємин між людьми, між людьми ідержавою, між державою і людьми в процесі управління ними
(політичний режим), у способах організації вищих органів державноївлади (форма правління) і в адміністративно-територіальний поділдержави (форма територіально-державного устрою) [4].

У різних країнах державні форми мають свої особливості,характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповнюютьсяновим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку і взаємодії. Як булосказано вище, форма всіх існуючих держав, особливо сучасних,має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу формидержави.

З'явившись в науковому обігу в 60-і роки минулого століття, категорія
«Політичний режим», на думку одних вчених, в силу синтетичногохарактеру мала розглядатися як синонім формидержави. На думку інших, політичний режим має бути взагалівиключений зі складу форми держави, оскільки функціонуваннядержави характеризує не політичний, а державний режим.
Дискусії того періоду дали початок широкому і вузькому підходів у розумінніполітичного (державного) режиму [5].

У вузькому сенсі, політичний режим - це сукупність прийомів іспособів державного керівництва, а в широкому, він включає в себерівень гарантованості прав і політичних свобод особистості, ступіньвідповідності офіційних конституційних і правових норм політичнимреаліям, характер ставлення місцевих і центральних владних структур доправових основ держави і суспільного життя [6].

Згідно з двома типами політичних систем сучасна теоріядержави розрізняє два основних типи політичних режимів:демократичний і тоталітарний. Ця класифікація виходить ще до Платона,виділяв, окрім "найкращої держави", тимократію (пануванняшляхетних воїнів), олігархію (правління багатих родин), демократію татиранію; остання, якщо користуватися сучасною термінологією, єтоталітаризм.

Тимократія й олігархія були подолані історією (перша - повністю,друга - частково), а демократичний і тоталітарний режими перетворилисянині в пануючі форми. Звичайно, їх сучасне тлумаченнявідрізняється від платонівського. Державовідча думка XX століттяпротиставляє демократію як політичну форму, що забезпечуєпрогрес, тоталітаризму як втілення політичної реакції, тоді як у
Платона обидві вони суть форми виродження "найкращої держави". Правда,тиранія (платонівський еквівалент сучасного тоталітарного режиму), у ційградації займає останнє місце і тому страждає найбільшоювиродженністю [7].

Порівняння платонівської концепції політичних режимів (держав) зсучасним державознавством свідчить, що в ній містяться взародку практично всі елементи політичної думки, за допомогою яких ісьогодні формуються політичні теорії: і типологія політичних режимів
(держав), і їхня історична послідовність, і закономірності їхзміни, і форми переходу від одного типу держави до іншого (наприклад,революція, громадянська війна), і навіть вказівки на джерела історичнихзмін, серед яких Платон позначає і те, що пізніше марксистиназвали класовою боротьбою.

Політичний режим демократичного типу має своєї соціально -економічною передумовою існування суверенних індивідуальнихсуб'єктів, які є власниками економічних умов свого життя ібудують відносини один з одним на основі обміну та договору.

Політичними передумовами цього режиму є:

1) відсутність єдиної, обов'язкової для всіх офіційноїдержавної ідеології, яка однозначно визначає мету суспільно -історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення;

2) наявність вільно формованих позадержавних політичнихпартій, що відображають соціальну диференціацію громадянського суспільства;

3) обмеження політичної ролі партій участю у виборах, наяких вони виступають з розробленою виборчою програмою, що відбиваєінтереси представляється партією соціальної групи цивільного суспільства;

4) функціонування політичної системи, що припускає боротьбу,конкуренцію політичних партій, угоди між ними, освітакоаліцій політичних сил, які прагнуть до парламентської більшості іодержання вирішальної ролі в державному управлінні; передбачається, щощо виникає в такий спосіб політична боротьба є відображення соціально -економічної конкуренції всередині громадянського суспільства;

5) існування не визначальної державну політику ітому не несе за неї відповідальність меншості, у функцію якоговходить опозиційна політична діяльність, розробка альтернативнихпрограм суспільного розвитку, позитивна критика державногокерівництва, ідеологічна і кадрова підготовка його зміни;

6) наявність політичних свобод (гласність, свобода слова, друку,вуличних походів, демонстрацій, самодіяльних мітингів, протестів і т.д. ітощо), за допомогою яких суверенні суб'єкти громадянського суспільстваздійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя.

Реалізація названих передумов і робить політичний режимдемократичним.

Головне в політичному режимі - порядок і умови формуваннядержавної влади. Умови демократії, як звичайно передбачається,забезпечують у цьому процесі вирішальну в кінцевому рахун?? е роль народу. Інакшекажучи, демократичний режим уможливлює послідовно визначальнийзв'язок населення з партіями, партій через які проводяться періодично загальнівибори з представницькою владою, представницької влади з владоювиконавчої. Вважається, що такий порядок - і в цьому бачиться мало неголовне достоїнство демократичного політичного режиму - забезпечуєсистематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом.

Політичний режим тоталітарного типу такою перевагою неволодіє. Для нього характерно насильницьке нав'язування населеннюсуспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології.
Панування цих порядків досягається за допомогою монопольного тоталітарногоконтролю над політикою, економікою, культурою та побутом. Ідеологічна йорганізаційна єдність забезпечується політичним пануванням Партії,очолюваної Вождем. Вона підкорює собі державу. В її руках знаходятьсязасоби масової інформації, друк. У методах управління переважаєполітичне і фізичне насильство, поліцейський і жандармський терор.

Подібні властивості, здавалося б, виключають можливістьненасильницької зміни тоталітарної влади. Однак, як показав досвід
Чехословаччини, Угорщини, багато в чому Польщі і, можливо, СРСР, тоталітарнийполітичний режим здатний до самозміни з поступовим і відносномирним переходом до посттоталітарного, а потім, мабуть, і додемократичного. У всякому випадку, такого роду перехід успішно здійсненийв Іспанії, Греції, Чилі, які відмовилися від фашистських режимів і вибралидемократичний шлях розвитку.

Політичний режим авторитарного типу - третій його вид,зафіксований сучасною теорією держави. Він є проміжнимміж тоталітарним і демократичним режимами, перехідним від одного доіншому. При цьому перехід може здійснюватися як убік демократії,так і в бік тоталітаризму.

Перехідний, проміжний характер авторитарного режиму визначає
"розмитість", нечіткість багатьох його властивостей. У ньому можна спостерігати риси ітоталітаризму, і демократизму. Головна його особливість полягає в тому, щодержавна влада не має тоталітарного характеру і не досягаєповного контролю над усіма сферами економічного, політичного і культурногожиття. У ньому немає єдиної державної обов'язкової для всіх ідеології,що замінюється ідеологічними конструкціями типу теорії національногоінтересу, ідеями патріотизму і т.п. Управління здійснюється не настількижорсткими, як при тоталітарному режимі, засобами. Масовий терорвідсутня.

Авторитарні політичні режими з'являються на авансцені історії, вЗокрема, тоді, коли влади мають намір приступити до корінних реформсуспільного ладу і здійснити "революцію зверху" (наприклад, перехід в
Іспанії від фашистського ладу до демократичного в останній періодправління каудильйо Франко, почата в СРСР у 1985 р. перебудова відбувалисяв умовах авторитарних режимів).

Політичний режим як елемент форми держави обумовлює йінші характеристики державного устрою, в першу чергу,впливаючи на форму правління.

Форма правління - це організація верховної державної влади, атакож структура, компетенція, порядок утворення, тривалість повноважень,взаємини з населенням і ступінь його участі у формуванні вищих,центральних і місцевих органів державної влади [8].

Форма правління обумовлюється конкретної розстановкою соціально -політичних сил і результатами боротьби між ними (дія цього чинникаособливо яскраво виявляється в революційні періоди, доказом чогоє, зокрема, падіння монархічних режимів у результаті Великоїфранцузької революції 1789 р. або Лютневої революції 1917 р. у Росії);історичними особливостями окремих країн (поза історичним контекстомнеможливо, наприклад, пояснити існування в сучасній Великобританіїпарламентської монархії); особливостями культури народу, акумулюючоїісторичний і політичний досвід, звичаї і навички життя в умовах того чиіншої держави (наприклад, труднощі, які зустрічає на своєму шляхустановлення демократичної форми правління в Росії багато в чому можуть бутипояснені специфікою її загальної і політичної культури); впливом в країніполітичних процесів, у тому числі військових (зміна форм правління в рядісхідно-європейських країн у результаті Другої світової війни мала своєїпередумовою присутність у цьому регіоні Червоної армії) [9].

Теорія держави, фіксуючи в його історії і реально виникалиформи правління, виробила декілька їх класифікацій. Найбільшпоширена з них - це розподіл форм держави по числу правлячихосіб. Якщо влада належить одному - монархія, якщо багатьом - аристократія,якщо всім - демократія, або республіка. Існування такої класифікаціївідзначено ще Геродотом у його оповіданні про суперечку між Отан, Мегабізомі Дарієм про те, яку форму правління варто установити в Персії післяубивства Лже-Смердіса. Однак і критика цього поділу має доситьдавню історію, простуючи до Платона і Аристотеля. Перший з них розрізнявформи правління в залежності від переваги в державі трьохчеснот: мудрості, мужності і помірності, другий - в залежності відспіввідношення правильних та спотворених видів правління, оголошуючи правильнимиті, у яких особистий інтерес правителів, хто б вони не були, підпорядкованийспільному інтересу держави, і, навпаки, спотвореними - ті, в якихпереважає особистий інтерес [10].

В результаті сьогодні йде мова про розрізнення монархії і республіки,хоча окремі елементи аристократичної форми правління існують і досих пір (наприклад, палата лордів в англійському парламенті).

привнесло чи Новий час щось своє в історію розвитку світовоїдержавності? Оскільки особливості пристрою верховної владитоталітарної держави не охоплюються ні поняттям монархії, ні поняттямреспубліки, ці ознаки дають підставу для виділення третього виду формиправління - форми правління тоталітарної держави.

Монархія як форма правління відрізняється наступними ознаками:

1) існуванням одноосібного носія верховної влади, - монарха
(фараона, короля, царя, імператора, великого князя, шаха, еміра і т.п.),який, як правило, користується цією владою довічно;

2) спадковим порядком наступності верховної влади,регульованим законом про престолонаслідування або звичаєм;

3) тим, що монарх представляє державу за власним правом,яке не є похідним від влади народу (найчастіше підкреслюєтьсябожественне походження монарха, завдяки чому цар стаєпомазаником Божим, іноді отримує корону з рук Папи Римського тощо);

4) відсутністю юридичної відповідальності монарха як главидержави.

Образуя якість монархії, тобто те, що відрізняє її від всіх іншихформ правління, ці ознаки у своїй ідеальній сукупності зустрічаютьсядосить рідко. У Візантії, наприклад, де зі ста дев'яти царювалиімператорів сімдесят чотири були вбиті, у всіх сімдесяти чотирьох випадкахпрестол переходив до царевбивць не за спадщину, а за правом захоплення. І прикоронації імператора Цхімісхія патріарх Полуевкт проголосив навіть новийдогмат: таїнство помазання на царство змиває всі гріхи, в тому числі і гріхцаревбивства.

Історія державності була переважно історією монархій, і вході її ця форма правління мають різні види. Ось чому першийпідставою класифікації монархій є їхній поділ по тимісторичних епох, в яких вони існували й існують. Уісторичному розрізі монархії підрозділяються на східно-деспотичні,засновані на азіатському способі виробництва; античні (рабовласницькі),в число яких входять рабовласницькі держави, що виросли на основікласичної стародавності (наприклад, монархія рабовласницького Рима);феодальні, до яких відносяться ранньофеодальні, що відрізнялися великоюступенем децентралізованого, станово-представницькі, в яких владамонарха була обмежена тим чи іншим станово-територіальнимпредставництвом (у Франції - Генеральними штатами, в Англії --парламентом, в Іспанії - Кортеса і т.п.), і абсолютні (абсолютизм,самодержавство), у яких влада повністю належить одній особі іскладаються такі державні інститути, як наймана армія (у Росіїїї не було), чиновництво, королівська скарбниця із системою податей і т.д.;буржуазні, у яких влада короля обмежується конституцією іпарламентом і які підрозділяються на дуалістичні, коли монархзберігає всю повноту виконавчої влади (зокрема, призначаєміністрів, відповідальних перед ним), і парламентарні, коли монарх якглава виконавчої влади обмежений у правах і, зокрема, що призначаютьсяним міністри залежать від вотуму довіри парламенту (наприклад, Великобританія,
Швеція).

Республіка як форма правління відрізняється наступними ознаками:

1) виборністю органів державної влади на певний термін іїх колегіальним характером;

2) наявністю виборного на певний строк глави держави;

3) похідним характером державної влади, якакористується владними повноваженнями не за власним правом, а за дорученнямсуверенного народу;

4) юридичною відповідальністю глави держави.

За історичними періодами свого існування республікикласифікуються на античні (держави-поліси - Афіни, Рим і т.д.);Політичний (державний), до числа яких відносяться торгово-промисловіреспубліки в Італії (Венеція, Флоренція), Нідерландах, в Росії
(Новгородська, Псковська); буржуазні, коли республіканська формаправління досягає свого розквіту, стаючи способом політичноїорганізації громадянського суспільства.

Республіканська форма правління з'являється там, де мова йде прополітичне об'єднання вільних громадян, які є самостійнимисуб'єктами господарської та суспільного життя.

Форма правління тоталітарної держави звичайно є збоченійформою республіки і відрізняється наступними ознаками:

1) наявністю правлячої партії, яка складає ядро політичної системи івідіграє керівну роль в управлінні всіма державними тасуспільними справами країни;

2) збігом вождя партії і глави держави в одній особі,що прагнуть до довічного збереження своїх політичних посад (удеяких країнах з тоталітарною формою правління навіть намічалася булотенденція до спадкової передачі влади, наприклад, у КНДР і СРР);

3) наділенням глави держави диктаторськими повноваженнями;

4) формальним характером партійних і державних виборів; < p> 5) За формою політичного і державної бюрократії, що вирішуєвсі конкретні справи суспільного і державного життя;

6) відсутністю юридичної відповідальності глави держави іпартії.

Тоталітаризм припускає функціонування відповідногополітичного режиму.

З кінця 80-х років тоталітарна форма правління в багатьох країнахзамінюється демократичної, тобто республіканської. На цій підставі убагатьох політиків і державознавець з'явилася схильність недооцінювати їїможливості, оголошуючи нежиттєздатною. Ці висновки суперечатьжиттєвому досвіду. Не випадково 3. Бжезінський та С. Хантон ще в 1964 роцістверджували, що в цих великих, але дуже різних держав є одне спільне: обидвівони належать до числа успішно діючих режимів [11]. Відомийполітолог Й. Шумпетер, підносячи західну демократію і критикуючиненависний їм соціалізм, із гіркотою вважав, що майбутнє все-такиналежить соціалізму [12].

Узагальнення історичного досвіду функціонування тоталітарнихдержав свідчить, що вони виявляються досить ефективнимитоді, коли країна розвивається екстенсивно. У цьому випадку тоталітарновлаштована влада в стані забезпечувати постійне залучення все новихі нових людських, сировинних і інших ресурсів для вирішення економічних іполітичних проблем переважно позаекономічними, тобто політичнимизасобами. Тоталітарно влаштоване правління успішно досягає поставленихперед ним цілей, якщо діє за принципом "результат будь-яку ціну!" Колиж суспільство змушене розвиватися інтенсивно, цей тип правліннявиявляється малоефективним, більш того, він перетворюється в перешкоду нашляху прогресу держави.

Форма територіально-державного устрою - цеадміністративно-територіальна організація державної влади,характер взаємовідносин між державою та його складовими частинами,між окремими частинами держави, між центральними і місцевимиорганами державної влади [13].

Розглядаючи форми територіально - державного устрою,теорія держави і права зіштовхується з таким їхнім різноманіттям, якедозволяє по-різному оцінювати ці форми, і тому змушена вдаватися до їхкласифікації за об'єктивними ознаками.

У сучасній теорії державний устрій поділяється наунітарне (просте) і складне.

Унітарна державний устрій припускає існуваннязлитого держави, що підрозділяється лише на адміністративно -територіальні одиниці і тому не включає в себе ніякихдержавних утворень. У ньому панують єдині конституційніпринципи, існує тільки одна система центральних органів влади (одинпарламент, один уряд, один верховний суд), як правило,функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція,
Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.).

У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяютьсяна централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованихдержавах на чолі місцевих органів державної влади стоятьпризначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органисамоврядування. Демократична форма централізації допускає великийступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади врішенні їхніх регіональних питань.

Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральніоргани державної влади мають дуже обмежені права втручанняв рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням,мають значний обсяг автономії.

Складний державний устрій припускає існуваннядержави, що включає в себе інші державні утворення.

Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія державинічого не конструює, а лише фіксує в історії і сучасноїдійсності окремі їхні види (класи). У результаті виділилися такікласи складних держав, як протекторат і унія.

Під протекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого однадержава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкійдержаві, здійснювати її представництво в зовнішніх справах,забезпечувати збройний захист, а іноді надавати економічну ікультурну допомогу.

Протекторат відносять до числа різновидів державногоустрою лише за традицією, тому що після укладання міжнародного договору прозаступництво нової ( "третього") держави не з'являється, аотже, не виникає питання і про її територіальнуорганізації [14]. Під унією розуміється союз, з'єднання, об'єднаннядержав. Серед уній розрізняються конфедерації, федерації, об'єднаннямонархічних держав у формі реальної і персональної (особистої) унії,фузії, інкорпорації й імперії.

Конфедерація - постійний союз держав, що утворюється длядосягнення конкретних цілей (захист загальних інтересів). Такими інтересамиможуть бути захист територій або, навпроти, завоювання, звільнення відзалежності з боку "третього" держави і т.п.

Вступивши в конфедеративний союз, держава цілком зберігає свійсуверенітет і продовжує виступати самостійним суб'єктом у всіхзовнішніх і внутрішніх справах. За таких умов органи конфедерації не маютьімперативної влади стосовно які входять в союз членам, і прийнятіними рішення стають обов'язковими для вступили в союз,тільки після підтвердження цих рішень власними органами влади??. Якправило, конфедерація не має єдиної армії, законодавчих органів,єдиного громадянства, єдиної системи податків, бюджету, грошової одиниці.

Конфедерації варто відрізняти від коаліцій, що є по сутіоборонними чи наступальними спілками. На відміну від них конфедераціяє відносно постійним утворенням, що має державно -правовий характер і конфедеральні органи управління і розповсюджуючисвою владу не тільки на зовнішні справи.

Прикладами конфедерацій також можуть служити США в 1776 - 1864 рр..,
Німецький союз з 1815 по 1867 рр.., Швейцарський союз з 1815 року, Австро-
Угорщина до 1918 р. та ін

Федерація - союзна держава, що поєднує кілька державабо державних утворень (землі, кантони, штати, автономніреспубліки і т.д.), кожне з яких має свої органи державноївлади (законодавчі, виконавчі та судові). На відміну відконфедерації вона володіє своїм власним суверенітетом, федеративнимиорганами державної влади, федеративною конституцією, армією,системою федеративних податків. При цьому не можна забувати, що федерація --саме союзна держава, і її суверенітет довільний, вторинний повідношенню до суверенітету вхідних у неї державних одиниць.

Сказане свідчить про великий емпіричну розмаїтістьфедеративних устроїв, частина з яких, історично змінюючись, відображаєтенденцію до перетворення ряду федерацій в унітарні держави. Якпоказує досвід СРСР 1989 - 91 рр.., можлива й інша тенденція доперетворення федерації в конфедерацію і навіть до її повного розриву [15]. Упринципі можна затверджувати, що федерація - об'єднання держав,суверенних остільки, оскільки їхній суверенітет не обмежений суверенітетомфедеративної держави.

Об'єднання монархічних держав існують у формі особистої чиреальної уній. Загальним в обох формах є те, що вони виникають унаслідокзбігу монархів двох чи декількох держав в одній особі.

Персональна унія має підставою випадковий, ненавмисне збігнезалежних друг від друга прав на корону в декількох державах наоснові різних порядків престолонаслідування. Вона продовжується до тих пір,поки ці різні правомочності персоніфіковані в одній особі. Як тільки позаконом корона знову переходить до інших осіб, особиста унія негайно жприпиняється. Так, у минулому столітті припинилася особиста унія між
Великобританією і Ганновером в 1837 р., між Нідерландами та Люксембургом в
1983 унаслідок розходження системи престолонаслідування - когнатичної в
Великобританії і Нідерландах і агнатичної у Ганновері і Люксембурзі. Прицьому в двох перших державах на престол вступали жінки, що у двохінших державах узагалі виключалися з престолонаслідування.

Політичне значення особистих уній може виявитися значним іпривести до повного злиття різних держав (Кастилія й Арагон, Англія і
Шотландія та ін.) Між державами, об'єднаними загальним монархом,неможлива війна. Однак в б

     
 
     
Реферат Банк
 
Рефераты
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
  Все права защищены. Українські реферати для кожного учня !