Українські реферати:
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

     
 
Господарські договори
     

 

Господарське право

МIНІСТЕРСТВО ОСВIТА I науки Украiни

Одеська ДЕРЖАВНИЙ Економiчний Унiверситет

Кфедра: "Правознавства"

РЕФЕРАТ З КУРСУ:

" ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО "

НА ТЕМУ:

" ГОСПОДАРСЬКІ ДОГОВОРИ "

Виконала студентка ФЕУВ 32 гр.

ПАСАЇТА ГАЛИНА

Викладач

Мироненко В.І.

Одеса 2003

ПЛАН

Вступ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 3
Поняття господарського договору ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4
Укладення господарських договорів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... 5
Зміна, розірвання та пролонгація дії договору ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... 7
Виконання договорів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... 8
Способи забезпечення виконання договорів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9
Висновки ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... 15
Використана література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 16

Вступ

проголосивши себе суверенною і незалежною державою, Україна взяла курсна кардинальне реформування суспільного устрою, побудову громадянськогосуспільства і ринкової економіки, в якій функціонують різні форми власностіта підприємництва.

наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності тапідприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин таурізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницькоїдіяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні нимизовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовоюформою опосередкування таких відносин є господарський договір, аджерезультати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів іпослуг на договірних засадах.

Важливість теоретичної розробки питань, пов'язаних з договірнимрегулюванням підприємницьких відносин, зумовлена не лише відсутністюмонографічних досліджень з цих питань у правовій науці, а й потребамиюридичної практики і завданнями щодо нової кодифікації цивільногозаконодавства України.

Новий Цивільний кодекс України має закласти стабільну основу правовогорегулювання майнових та особистих немайнових відносин у всіх сферахгромадянського суспільства і передусім у підприємницької діяльності.

У роботі зроблена спроба провести аналіз чинного законодавства,порівняти його із Проектом Цивільного кодексу, дати можливі способивирішення окремих проблем та колізій, які виникають при застосуваннізаконодавства під час укладання, зміни, виконанні, розірванні господарськихдоговорів.

Поняття господарського договору

Суб'єктам підприємництва доводиться укладати різні за своїм характеромдоговори (купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, консигнації,банківського кредиту тощо), які регулюються як нормами ЦК, так і іншихнормативних актів.

Особливістю розвитку сучасного приватного права є тенденція доуніфікації правових систем, завдяки яким відбувається стикування тавзаємодія різних систем національного законодавства з метою спрощенняміжнародних відносин, зняття перешкод у міжнародному обороті товарів,капіталів та робочої сили. Прискоренню цих процесів сприяє діяльністьчисленних міжнародних організацій з уніфікації міжнародного права. Середміжнародних організацій, які відіграли помітну роль в уніфікації колізійнихта матеріальних цивільно-правових норм у сфері купівлі-продажу, факторингу,лізингу та деяких інших, слід назвати Міжнародний інститут уніфікаціїприватного права (УНІДРУА).

У рамках УНІДРУА у вигляді неформальної уніфікації були розроблені
Принципи міжнародних комерційних договорів. В основі створення Принципівлежить порівняльно-правовий аналіз норм різних національних правових систему контексті регулювання міжнародних угод. Як відзначила Адміністративнарада УНІДРУА у вступі до Принципів, останні є досить гнучкими для того, щобвраховувати постійні зміни, які відбуваються в результаті розвиткутехнології й економіки та торкаються практики торгівлі, яка перетинаєкордони. У той же час вони намагаються забезпечити чесність у міжнароднихкомерційних відносинах шляхом прямого формулювання загального обов'язкусторін діяти згідно з добросовісністю і чесною діловою практикою тавстановленням в деяких випадках стандартів розумної поведінки [1].

Важливість врахування зазначених Принципів у нормотворчій таправозастосовній практиці зумовлена проведенням в Україні нової кодифікаціїцивільного законодавства і в її складі - інститутів договірного права.

У чинному законодавстві (статті 10 і 11 Господарського процесуальногокодексу України), судовій практиці і літературі використовуються поняття
"господарський договір" або "комерційний договір" [2].

Безумовно, в сучасних умовах деякі з названих ознак господарськогодоговору потребують уточнення. Зокрема, суб'єктами господарських договорівможуть виступати не лише юридичні особи (організації), а й громадяни, які увстановленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність; договори зучастю зазначених осіб є переважно непланових.

У проекті ЦК України категорія так званих споживчих договорівпредставлена, зокрема, поняттям "публічний договір" (ст. 665). Публічнимвизнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себеобов'язок здійснювати продаж товарів, виконувати роботи або надаватипослуги кожному, хто до нього звертається (роздрібна торгівля, перевезеннятранспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне,банківське обслуговування тощо). Підприємець не повинен надавати перевагуодній особі перед іншою щодо укладення публічного договору, крім випадків,передбачених законом або іншими нормативними актами. Відмова підприємця відукладення публічного договору за наявності у нього можливостей наданняспоживачеві відповідних товарів, робіт чи послуг не допускається, анеобгрунтоване ухилення від укладання публічного договору може потягнути засобою покладення на нього обов'язку відшкодування збитків, заподіянихспоживачеві таким ухиленням.

Як зазначено у коментарях до Принципів міжнародних комерційнихдоговорів, критерії, що їх використовують на національному і міжнародномурівнях, також різняться великою різноманітністю у встановленні відмінностейміж споживчими та неспожівчімі договорами. У Принципах немає будь-якоговизначення, проте припускається, що концепція "комерційні договори" повиннарозумітися по можливості широко з тим, щоб включати в себе не лишепідприємницькі угоди на поставку або обмін товарами чи послугами, а й іншітипи економічних угод, таких, як інвестиційні або концесійні угоди,договори про надання професійних послуг тощо [3].

У попередньому проекті (аванпроекті) Господарського (Комерційного)кодексу України 1994 р.. (ст. 49 глави 22) господарський договір як підстававиникнення господарсько-договірного зобов'язання визначається як діловаугода між суб'єктами господарювання про розподіл між ними Кореспондуючийгосподарських прав та обов'язків, необхідних для досягнення цілей, і про тіумови, яких повинні додержуватися сторони при виконанні взаємно прийнятихними зобов'язань. Таке визначення господарського договору викликає рядзауважень. По-перше, саме поняття ділової угоди потребує пояснень. За -друге, права та обов'язки сторін у договорі визначаються через його умови.
По-третє, виникає питання: які ж права та обов'язки слід вважатигосподарськими.

У законодавстві та доктрині ряду зарубіжних країн відоме поняття
"торговельна угода". У дореволюційній Росії практикою було встановлено такіознаки угод торговельного характеру: 1) спекулятівність угоди; 2) кількістьтоварів, які набуваються особою, перевищує межі звичайного особистогоспоживання; 3) двосторонність, тобто торговельне значення угода має дляобох її сторін; 4) наявність кредиту [4].

У проекті ЦК України закріплюється категорія підприємницькогодоговору, зокрема у ст. 55 передбачено, що суд може за заявою дружини,повнолітніх дітей, батьків обмежити фізичну особу в праві займатисяпідприємництвом, якщо вона діє нерозважливо, як марнотратнік. У разізадоволення такої заяви суд призначає над цією особою піклувальника. Особа,яка обмежена у праві на заняття підприємництвом, може укладатипідприємницькі договори лише за згодою піклувальника. Про ці договорийдеться і в ч. 3 ст. 54 ЦК, хоч вони і не називаються прямопідприємницькими. Так, якщо фізична особа почала підприємницьку діяльністьбез державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має праваоспорювати ці договори з тих міркувань, що не є підприємцем. Суд привирішенні спору може застосувати до таких договорів правила прозобов'язання, які пов'язані з підприємницькою діяльністю, зокрема, поклавшина підприємця відповідальність за порушення зобов'язання і за відсутностійого вини (за винятком дії непереборної сили), як це передбачено ст. 640проекту ЦК.

У господарському договорі поєднуються як загальні ознаки, властивіцивільно-правовим договором, так і особливі риси. Такими особливостями є:

1) суб'єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

2) зміст господарського договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Прикладом такого договору може бути договір міжнародної купівлі-продажу товарів. За Віденською конвенцією ООН 1980 р.. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (статті 1 і 2) ця конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких містяться в різних державах, коли ці держави є учасниками конвенції або коли згідно з нормами міжнародного приватного права до них застосовується право держави, що домовляється. Проте ця конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком, якщо продавець у будь-який час до чи у момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання;

3) для деяких видів господарських договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації (Указ Президента України

"Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) "від 7 листопада 1994 p. [5 ]);

4) певними особливостями можуть характеризуватися порядок виконання або умови відповідальності сторін за господарським договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини в порушенні зобов'язання).

Враховуючи наведені ознаки, господарським слід вважати такий цивільно -правовий договір, сторонами якого є юридичні чи фізичні особи - суб'єктигосподарювання і за яким передається майно, виконуються роботи абонадаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або дляінших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

Укладення господарських договорів.

Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи кількох осіб,погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: шляхомпропозиції однієї сторони укласти договір, яка має назву оферти, іприйняття пропозиції другою стороною, або акцепту. Відповідно сторона, яказробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, --акцептантом.

Порядок укладення договорів визначений у статтях 153-159 ЦК. Існуютьпевні особливості укладення біржових угод (договорів), проведення торгів нааукціонах, у порядку конкурсу тощо.

Щоб вступити у договірні відносини, один із учасників повинен виявитисвою ініціативу, тобто виступити з пропозицією укласти договір (офертою).
Але чи всяка ініціатива (пропозиція) може вважатися офертою і породжуватипевні юридичні наслідки для особи, яка її зробила? Чинний ЦК не міститьознак оферти, хоч вони можуть бути виведені із загальних положеньцивільного законодавства шляхом доктрини тлумачення.

За ст. 675 проекту ЦК офертою визнається пропозиція укласти договір,яка адресована одній або кільком особам, містить вказівку на істотні умовимайбутнього договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважатисебе зв'язаною договором у разі її прийняття (акцепту). Отже офертахарактеризується такими рисами: по-перше, вона адресується конкретно однійабо кільком особам. Якщо пропозиція розрахована на невизначене коло осіб
(наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти,якщо інше прямо не зазначено у цій пропозиції. По-друге, оферта повиннамістити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, щовизначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, або упогодженні яких заінтересований оферента. По-третє, пропозиція виражаєтвердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованимиумовами у разі їх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку длявідповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати
(скасувати), але у всякому разі не пізніше, як до моменту або у момент їїодержання адресатом. У цьому разі раніше зроблена оферта втрачає своюзначимість і, отже, не зв'язує оферента. Оферта, яка одержана адресатом, неможе бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше незастережено у самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи зобстановки, у якій її зроблено.

Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиціївизнається акцептом. Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, щоакцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору іповідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено іззазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови,що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь проприйняття пропозиції протягом цього строку (ст. 155 ЦК).

У пропозиції укласти договір, яка адресується другій стороні, строкдля відповіді може й не зазначати, У цьому разі укладення договорузалежить від того, у якій формі зроблено пропозицію - усній чи письмовій.
Коли оферта зроблена усно, без зазначення строку для відповіді, договірвважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила про оферентаприйняття нею пропозиції. Якщо ж таку пропозицію зроблено у письмовійформі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняттяпропозицій одержано протягом нормально необхідного для цього часу (ст. 156
ЦК). При цьому враховуються встановлені строки для проходженнякореспонденції певного виду в обидва кінці.

Іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договірконтрагент у встановлений для акцепту строк вчиняє дії з виконаннязазначених в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги,сплачує відповідні суми тощо. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше непередбачено законом, іншими правовими актами або не зазначено в оферті.
Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, іводночас є його виконанням. Як і оферта, акцепт може бути відкликанийакцептантом і втрачає чинність, якщо повідомлення про його скасуванняоферента одержав до моменту або у момент одержання самого акцепту (ст. 674проекту ЦК). У разі відкликання акцепту або неодержання відповіді відакцептанта протягом встановленого для цього часу оферента вважається вільнимвід тих обов'язків, що пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

Проте, як бути з відповіддю на пропозицію, яка була відправленасвоєчасно, але з вини органів зв'язку або з інших причин надійшла дооферента із запізненням? Адже закінчення строку для відповіді та їївідсутність оферента міг розцінити як відмову від пропозиції, і буває, щооферента вже укладає договір з іншою особою. З другого боку, акцептант,впевнений у тому, що своєчасно відправлена відповідь вже одержанаоферентом, міг приступити до виконання договору і зробити певні витрати.
Відповідно до ст. 157 ЦК якщо із одержаної із запізненням відповіді прозгоду укласти договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вонавизнається такою, що запізнилася, лише у тому разі, коли оферента негайноповідомить другу сторону про одержання відповіді із запізненням. У цьомуразі запізніла відповідь вважається нов?? ю пропозицією. Якщо ж такогоповідомлення оферента не зробить, то він або повинен виконати укладенийдоговір, або відшкодувати збитки, яких зазнав акцептант у зв'язку звиконанням договору. Оферента може підтвердити чинність раніше зробленоїпропозиції і в тому разі, коли відповідь на неї запізнилась.

Як зазначалося, акцепт повинен бути повним і безумовним, і тільки тодівін свідчить про згоду сторін щодо істотних умов договору. Але нерідко,погоджуючись у принципі укласти договір, друга сторона висуває своїзустрічні умови або пропонує укласти інший за характером договір. Згода,яка супроводжується застереженням та контрпропозіціямі, не може вважатисяакцептом. Тому згідно із ч. 1 ст. 158 ЦК відповідь про згоду укластидоговір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою відпропозиції і в той же час є новою пропозицією. Сторони у цьому разіміняються місцями: акцептант стає оферентом, а оферента - акцептантом, бо нанову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Переговори або обмінлистами між сторонами можуть тривати довго і завершитись або досягненнямзгоди щодо умов договору, або вони взагалі не приводять до бажаногорезультату.

Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним.
Визначити цей момент можна на основі аналізу статей 155 і 156 ЦК: договірвважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направилаоферту. Якщо ж для укладення договору, крім згоди сторін, потрібна передачамайна або вчинення іншої дії (реальний договір), то він вважаєтьсяукладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації,вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення або реєстрації, ау разі потреби і нотаріального посвідчення, і реєстрації - в моментреєстрації (ст. 672 проекту ЦК).

Чинне цивільне законодавство виходить з вимоги письмового оформленняугод (договорів), що укладаються між організаціями (ч. 1 ст. 44 ЦК).
Ініціативу в укладенні договору може виявити будь-яка сторона. При цьомускладають проект договору або лист (телеграму, телефонограму тощо), яківиконують роль пропозиції укласти договір (оферти). Найчастіше це здійснюєпостачальник, підрядник тощо, які в широкому розумінні є надавачами послугабо виконавцями робіт.

Окремі правила діють при укладенні біржових угод (договорів). Їх щеназивають біржовімі операціями. Відповідно до ст. 15 Закону України "Протоварну біржу "від 10 грудня 1991 р, [6] біржовою операцією визнаєтьсяугода, яка відповідає сукупності таких умов: а) якщо вона являє собоюкупівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обігу натоварній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана дореєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її вчиненнямдня.

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальними зборами членівбіржі або її біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні видибіржових угод. Розрізняють форвардні, Ф'ючерсні контракти та опціони, якіза термінологією Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 22 травня 1997 р. [7] мають назву деривативів.

Форвардний контракт - це двостороння угода за стандартною (типовою)формою, яка засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив
(товари, цінні папери, кошти) у певний строк та на певних умовах умайбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардногоконтрактом. Ф'ючерсна контракт - це стандартний документ, який засвідчуєзобов'язання придбати (продати) базовий актив на певний час та на певнихумовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язаньсторонами контракту. Опціон - це стандартний документ, що засвідчує правопридбати (продати) базовий актив на певних умовах у майбутньому, зфіксацією цін на час укладення такого контракту або на час такого придбанняза рішенням сторін контракту.

На біржах укладаються також: а) угоди з гарантією, за якими один контрагент виплачує іншому вмомент їх укладення наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїхобов'язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вонаоформляється як "угода з гарантією на покупку", а якщо цю суму вноситьпродавець - як "угода з гарантією на продаж"; б) угоди з кредитом - це угоди, за якими товар набувається брокером
(брокерська контора) за рахунок банківського кредиту з наступноюреалізацією його у порядку біржового торгу; в) угоди з премією - це угоди, за якими сторони наперед обумовлюютьприплатити до купівельної ціни або знижки з продажної ціни; г) угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, якийпродається (поставляється), тобто вдвічі або у кілька разів збільшуватиобсяг порівняно з кількістю, зазначеною в угоді.

На біржах можуть укладатися й інші договори. Біржові операції (угоди)дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Біржові брокери
- Це фізичні особи, зареєстровані на біржі згідно з її статутом, обов'язкияких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляютьщодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів, і поданніздійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі (ст. 16 Закону України
"Про товарну біржу ").

За певну кількість днів до початку торгів, визначених у правилахбіржової торгівлі, клієнт - продавець або покупець - повинен представитиброкерові замовлення. Брокер має право перевірити інформацію, зазначену взамовленні, фінансовий стан клієнта, кількість та якість товару. Занаявності згоди представляти клієнта на біржових торгах брокер повиненодержати від нього належно оформлену довіреність. Клієнт у свою чергуповинен перерахувати на рахунок брокера гарантійний внесок (маржу) в певнійкількості відсотків від вартості товарів за повною купівельною (продажною)ціною. Розмір відсотків визначається угодою сторін. Продавець товарівзазначає у замовленні мінімальну продажну ціну. Після цього брокер складаєкартку замовлення, одна копія якої залишається у брокера, а другапередається маклерові, що веде торги. Реєстрацію укладених угод здійснюєслужба реєстрації біржі як під час торгів, так і після завершення їх упевний строк, зазначений у правилах біржової торгівлі на даній біржі.

Укладення договорів на аукціоні, зокрема продаж об'єктів малоїприватизації, здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизаціюневеликих державних підприємств (малу приватизацію) "[8]. Продаж на аукціоніполягає у передачі права власності на об'єкт покупцеві, який запропонував уході торгів найвищу ціну. Аукціон проводить відповідний орган приватизаціїабо уповноважена ним юридична особа за наявності не менш як двох покупців,які повинні зареєструвати себе як учасники аукціону. Торги на аукціоніпроводити безпосередньо ведучий (ліцітатор), який спочатку описує об'єктприватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається моментоголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин післяоголошення не буде запропоновано більш високу ціну, ліцітатор водночас зударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яказапропонувала найвищу ціну. Результати продажу майна на аукціоніоформляються договором купівлі-продажу, що укладається між покупцем тауповноваженим представником відповідного органу приватизації. Цей договірпідлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації відповідною місцевою радою.

Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачіправа власності покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшоїексплуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну. Відбір покупців законкурсом здійснює конкурсна комісія, яку створює орган приватизації.
Конкурсна комісія визначає умови і термін проведення конкурсу. Для участі уконкурсі покупець подає до конкурсної комісії свій план приватизаціїоб'єкта. Конкурс здійснюється за два етапи. На першому етапі оголошуєтьсяпопередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводитьсядо всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днів від них ненадійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошуєтьсяпокупцем. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засіданняконкурсної комісії, яка розглядає ці пропозиції і визначає остаточногопереможця. Господарське товариство, яке бере участь у конкурсі і до складуякого увійшло не менш як 50 відсотків працівників підприємства, щоприватизується, за інших рівних умов має пріоритетне право на йогопридбання. Результати конкурсу оформляються протоколом і затверджуютьсяорганом приватизації. З переможцем конкурсу укладається договір купівлі -продажу, якій підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевоюрадою.

Зміна, розірвання та пролонгація дії договору.

Після укладення договору може виникнути потреба у його зміні чирозірванні. З метою забезпечення стабільності майнового обороту івпевненості учасників у непорушності взятих зобов'язань закон (ст. 162 ЦК)забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язання або одностороннюзміну умов договору, за винятком випадків, передбачених законодавчимиактами.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно дозмінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірваннідоговору зобов'язання сторін припиняються. Зміна і розірвання договорудопускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчимиактами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється втій самій формі, в якій був укладений договір, якщо із законодавчого актаабо договору не випливає інше.

Окремі правила діють щодо зміни або розірвання окремих господарськихдоговорів, які передбачені у ч. 2 ст. 5 Господарського процесуальногокодексу (спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання,послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні).
Відповідно до ст. 11 Господарського процесуального кодексу особа, якавважає за необхідне змінити або розірвати такий договір, надсилаєпропозиції про це другій стороні договору. Сторона, яка одержала такупропозицію, повинна відповісти на неї не пізніше 20 днів після їїодержання. Якщо учасники не досягли згоди щодо зміни або розірваннядоговору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк зурахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спірна вирішення арбітражного суду.

Крім зміни або розірвання договору, допускається продовження
(пролонгація) його дії на новий строк. Так, відповідно до ч. 2 ст. 17
Закону України "Про оренду державного і комунального майна" у разівідсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договоруоренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору вінвважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які булипередбачені договором. Найчастіше продовження дії договору оформляєтьсяугодою сторін, вчиненою шляхом обміну листами, телеграмами або іншимспособом.

Виконання договорів.

Своєчасне і належне оформлення договору є необхідною передумовою дляйого виконання. Виконання договору полягає у здійсненні сторонами прав,виконанні ними обов'язків, що виникли із зобов'язання, основаного надоговорі. Відповідно до зобов'язання одна особа (боржник) повинна вчинитина користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно,виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, акредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст.
151 ЦК).

Характер дій, які боржник вчиняє на користь кредитора, визначаєтьсязмістом конкретного виду договору.

Суб'єктами виконання зобов'язання, як правило, виступають сторони, щоуклали між собою договір. Виконання зобов'язання, яке виникло з договору,може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, якщо цепередбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа пов'язаназ однією із сторін адміністративною підлеглістю чи відповідним договором. Уцьому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконаннязобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщозаконодавством не передбачено, що відповідає безпосередній виконавець. Якщоіз закону, договору або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржникавиконати зобов'язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання,запропоноване за боржника третьою особою (ст. 164 ЦК).

Переважна більшість договорів, що їх застосовують при здійсненнігосподарської діяльності, належать до двосторонніх, тому кожна із сторін,будучи наділеною правами та обов'язками, щодо одних дій виступає якборжник, щодо інших - як кредитор. Так, за договором купівлі-продажупродавець зобов'язується передати річ у власність, або повне господарськевідання, або оперативне управління покупця, а покупець повинен прийняти річі сплатити за неї певну грошову суму (ст. 224 ЦК). Щодо обов'язку передатиріч продавець виступає як боржник покупця, а щодо вимоги з оплати вартостіпроданої речі покупцем - як його кредитор і навпаки.

Виконання договірних зобов'язань підпорядковується певним загальнимвимогам (принципам): а) належного виконання; б) реального виконання; в)взаємного сприяння; г) економічності.

Принцип належного виконання договору полягає у вимозі точногододержання сторонами всіх його умов щодо суб'єктів, предмета, строків,способів, місця виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 161 ЦКзобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строквідповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутностітаких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. У проекті ЦК
(ст. 550) також зазначається, що при виконанні зобов'язання можутьзастосовуватися звичаї ділового обороту, а також мають враховуватися засадидобросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання мають виконуватися у натурі, тобто закон вимагаєреального виконання договору. У разі невиконання зобов'язання передатиіндивідуально-визначену річ у власність або в користування кредиторовіостанній має право вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі їїйому, кредиторові. У зобов'язаннях між організаціями кредитор має правовимагати від боржника передачі речі і в тому разі, якщо речі визначеніродовими ознаками. У разі невиконання боржником зобов'язання виконати певнуроботу кредитор може виконати цю роботу за рахунок боржника, якщо інше невипливає із закону або договору, або вимагати відшкодування збитків. Настадії нормального розвитку зобов'язання вимоги належного і реальноговиконання збігаються, бо належним виконанням охоплюється й додержання умовщодо предмета, який слід передати у натурі (виконати роботи, надати послугитощо). При порушенні якихось умов договору (наприклад, щодо строку)виконання визнається неналежним, проте при цьому зберігається обов'язоквиконання у натурі з додержанням інших умов договору, що не втратилизначення для контрагента. Відповідно до ст. 207 ЦК сплата неустойки, штрафуабо пені за прострочення або інше неналежне виконання зобов'язання івідшкодування збитків, заподіяних цими порушеннями, не звільняють боржникавід виконання зобов'язання у натурі, крім випадків, коли втратило чинністьпланове завдання, на якому був підстав договір між організаціями. За ч. 2ст. 213 ЦК кредитор може відмовитися від реального виконання договірногозобов'язання, якщо воно внаслідок прострочення боржника втратило інтересдля кредитора. Так, покупець за договором поставки має право повідомившипостачальника, відмовитися від прийняття продукції, поставка якоїпрострочена, якщо в договорі не передбачено інше. Продукцію, відвантаженупостачальником до одержання повідомлення покупця, останній зобов'язанийприйняти й оплатити (ч. 2 ст. 246 ЦК).

Принцип взаємного сприяння полягає в тому, що кожна із сторін договоруповинна всіляко сприяти другій стороні у виконанні нею своїх обов'язків.
Умови такого взаємного сприяння мають юридичне значення тоді, коли вонизакріплені в договорі або передбачені спеціальними нормативними актами.

Суть принципу економічності полягає у вимозі до кожної із сторінповажати інтереси контрагента за договором, а також інтереси держави ісуспільства в цілому, вживати необхідних заходів до відвернення абозменшення шкоди, яка може виникнути у зв'язку з неналежним виконаннямзобов'язань, своєчасно інформувати другу сторону про ці заходи тощо.

При виконанні підприємницьких договорів усі вищезазначені загальнівимоги (принципи) тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Способи забезпечення виконання договорів.

Договірні зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно,добросовісно, належним чином і в установлені строки. У разі порушення цихвимог до винної сторони можуть бути застосовані загальні заходи примусовоговпливу; відібрання речі у боржника, стягнення збитків тощо.

Проте законом або договором можуть передбачатися і спеціальні
(додаткові) заходи майнового впливу на несправного контрагента, якіпокликані стимулювати його до належного виконання договору.

Відповідно до ст. 178 ЦК виконання зобов'язань може забезпечуватисязгідно з Законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою іпорукою. Крім того, зобов'язання між громадянами або з їх участю можутьзабезпечуватися завдатком, а зобов'язання між організаціями - гарантією.
Норма цієї статті чинного ЦК певною мірою застаріла і вже не враховуєреальність сьогодення. По-перше, в ній дається вичерпний перелік видівзабезпечення зобов'язань, що не узгоджується з принципом диспозитивності,який притаманний цивільно-правовому регулюванню. Спеціальні способизабезпечення зобов'язань прибирають договірної форми, а за ст. 4 ЦКцивільні права та обов'язки виникають як з угод (у т. ч. договорів),передбачених законом, так і з угод, хоч і не передбачених законом, алетаких, які йому не суперечать. По-друге, немає поважних причин обмежуватисязастосуванням завдатку тільки для забезпечення зобов'язань між громадянамиабо з їх участю, а гарантією - тільки зобов'язаннями між організаціями
(юридичними особами). Проект ЦК не дає вичерпного переліку способівзабезпечення виконання зобов'язань, які, крім кодексу; можутьвстановлюватися й іншими законодавчими актами або самими сторонами уконкретному договорі. Названі у проекті ЦК способи забезпечення виконаннязобов'язань поділяються на зобов'язально-правові (неустойка, порука,гарантія, завдаток) і речово-правові (застава та утримання). Спільними дляусіх видів забезпечення зобов'язань є загальні положення про те, щозабезпечуватися може тільки дійсна вимога. Недійсність основногозобов'язання (вимоги) спричинює недійсність зобов'язання, яке йогозабезпечує. Недійсність же угоди щодо забезпечення зобов'язання неспричинює недійсності цього (основного) зобов'язання. Угода щодовстановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладенау письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недодержанняписьмової форми спричинює недійсність угоди щодо встановлення способівзабезпечення виконання зобов'язання.

Неустойка. Серед зобов'язально-правових способів найпоширенішимспособом забезпечення виконання договорів, що застосовуються упідприємницькій діяльності, ? неустойка, яку іноді називають штрафом абопенею. Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) визнаєтьсявизначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплати

     
 
     
Реферат Банк
 
Рефераты
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
  Все права защищены. Українські реферати для кожного учня !